Все в блогах

Автор: Маркіян Лехман

13 березня 2020

Перегляди: 118

Палкий сенсуалізм зітхання
І пристрасті, і спонукання
Це - філософія життя
Надії, зваби і кохання
Лиш душу та від тіла відлучити
Її до мрії долучити
Почути в серці звук ліричний
Забути досвід емпіричний
Для Аристотеля: Ох, дивний я
Це ж не вчення, це - почуття

Автор: Маркіян Лехман

13 березня 2020

Перегляди: 126

(Картинки з життя)

Петрик повертався зі школи додому у піднесеному настрої. Навіть міцний мороз йому не дошкуляв. Ще б пак!
- Ура! Попереду зимові канікули з новорічно-різдвяними святами. У шкільному табелі успішності лише відмінні оцінки. Буде чим потішити батьків! - радів хлопчина.

Як тільки зайшов у під'їзд своєї багатоповерхівки, побачив на підлозі біля батареї опалення... синичку. Пташка зіщулилась і завмерла, боячись, що Петрик скривдить її. (Ні, він не такий!). Але чомусь не втікала.
- І як ти потрапила сюди? - не міг второпати школяр. - Мабуть, хтось заходив у під'їзд, а ти непомітно пролетіла повз нього у тепле місце.

Попри те, взяв синичку у долоні, посміхнувся, бо пригадав приказку: «Краще синиця у руках, ніж журавель у небі». Та не пручалася, не мала сил, тільки серденько тріпотіло. Петрик здогадувався, що вона замерзла. Приніс додому і, не роздягаючись, посадив у клітку. Колись у ній жив папуга, але не стало його через старість.

Синичка забилася у кутик на долівці клітки. Втриматися на жердинці (імпровізованій гілці) не могла, як тільки не старався Петрик.
- Хай буде по-твоєму! - вирішив хлопчина і облаштував синичці тепле гніздечко-кубельце з вати у тому кутику на дні клітки, що облюбувала синичка.

Автор: Маркіян Лехман

13 березня 2020

Перегляди: 108

(Картинки з життя)

Нашого героя звали Денис. Він уже навчався у старших класах, відвідував студію шкільного драмтеатру. Ще у дитинстві полюбив колядку «Народився Бог на сіні». Ходив з нею колядувати до сусідів, хресних батьків, щоб сповістити радість про народження Дитятка Божого. Завжди очікував різдвяного дива. Адже Святий Миколай, Дитятко-Ісусик приносили йому подарунки, клали під подушку, під ялинку. Навіть, коли дізнався, що це роблять батьки, то не зовсім розчарувався. Не мав сумнівів: цю добру традицію започаткував саме Святий Миколай. На це й свято, щоб дарувати один одному радість. У церкві ревно молився за здоров'я батьків, удома дякував їм за турботу і ласку.

...Сталося, що Денис потрапив під вплив «сумнівної» компанії. Занедбав навчання, перестав займатися у шкільному драмтеатрі, забув дорогу до храму. Як тільки не вмовляли батьки - все марно. Отож, як наслідок, перестав очікувати різдвяного дива, не було батьківських подарунків.
Випадково (а, може, й не випадково, бо на все Воля Божа!) на вулиці біля церкви Дениса зустрів священик. Він хрестив його немовлятком, завжди був радий бачити дитину під час Богослужіння, покладав на нього великі надії-сподівання.

Тим часом у храмі відбувалася репетиція дитячого хору.

Автор: Маркіян Лехман

13 березня 2020

Перегляди: 156

Коли горять вогні у Львові,
Луна мелодія весни,
Відчуєш пахощі медові...
Ой, зачаровувались ми!
Львівська весна, немов кохання,
Яке прийшло десь звіддаля...
А, може, ще й розчарування?..
Ні, не повірю у це я!
Ось день. Мелодія - буденна.
А вечір - знову ліхтарі.
Весна! Весна! Ти - незбагненна!
Чекаю дива до зорі.

* * *
Побачу тебе тільки в снах,
Коли засну я втомлений.
Згадаю у своїх думках
У стані, вкрай ізморений.
Хай кажуть, що Любов мине...
Так не завжди трапляється!
Отож, згадаєш ти мене,
А мрії всі збуваються!

Автор: Маркіян Лехман

13 березня 2020

Перегляди: 166

(Картинки з життя)

Відверто кажучи, не хотілося про це писати. Але такі реалії нашого життя. На жаль, до цього інколи вдаються діти, підлітки, молодь... Не хочеться, щоб це перетворилося на масове явище. Краще не ставати на слизьку дорогу «білої смерті». Адже тоді не доведеться зупинятися у процесі руху. Зупинись перед дорогою! Не хотілося писати... Однак не можу не висвітлити деякі нотатки зі свого журналістського записника.

* * *
- У тебе через дві години презентація книги. Ти готовий? - Віталік почув голос приятеля Дмитра з сусідньої кімнати, який нишпорив у його бібліотеці, звісно, з дозволу господаря.
- Так! Але мені потрібно дещо пригадати, занотувати. Встигнемо! - запевнив у відповідь.
Віталік став згадувати про неприємний епізод свого життя, як все почалося, і що цієї книги, презентації могло й не бути, бо не стало б самого автора.

* * *
Тоді він уже навчався на четвертому курсі факультету музеєзнавства у політехніці. Ретельно відвідував пари, сумлінно готувався до занять. Ще рік тому взявся писати книгу про митців рідного міста. Знайшов підтримку викладачів.
Професор кафедри застеріг:
- Надто важка праця - написання книги. Та й досвіду у тебе - «нуль». Юний за віком... Друкував і друкуєш замітки, рецензії у пресі... Але це не те, на що замахнувся. Раджу підготувати до друку поки що не вельми обсягове видання, однак чітке за змістом, з пізнавальною інформацією, висвітленням маловідомих і розкриттям невідомих фактів. Останнє має бути здивуванням для наукового загалу. Адже ти багато працюєш в архівах, музейних фондах. Тоді книга стане потрібною. Нею неодмінно зацікавляться, принаймні, краєзнавці. Гляди, а то після захисту дипломного проекту, зібраний матеріал використаєш для написання магістерської роботи, а потім кандидатської дисертації... Ось тоді напишеш солідну книгу. Тільки сумлінно вчися, не будь ледарем!