Все в блогах

Автор: Ангеліна Оборіна

26 квітня 2020

Перегляди: 199

Свої звірі і ляльки Барбі,
Беті, Зоя, КрісБобик
Тобик й хитрий лис.
Тут ведмедик, жабеня
І маленьке козеня.
Ось корівка і бичок,
Ось маленький хом'ячок.
Кінь, осел і баранець
Білка, мавпа, борсучок
Лев, верблюд і навіть рись
Як не віриш – подивись.

***
Мокрина взяла перину
Несе до хати
Пір'я в перину
Засипати.

***
Прийшов комар до комара,
Бо на полювання вже пора.
Та комар відповідає:
Покимарити бажає.

***
Жила качка й каченята.
Качур був у них за тата.
Каченята вдень купались,
Качка й качур милувались.

Дзвенить дзвінок дзінь-дзінь
Віддзвеніла вже весна
І дзвіночка вже нема.

***
Прокіп поріг переступив
Поріг Прокопа пропустив.
Прокіп до пирогів присі
І пироги усі поїв.

***
Розлимонився лимон,
Не бере ніякий  сон
До лимона йде лимон
– Подаруй мені свій сон.

***
Поклала перепеличка
Перепелятам травички.
Малі перепелички
Перепелятили травичку.

Автор: Зоряна Подобінська

23 квітня 2020

Перегляди: 155

Хочу бути сьогодні в онлайні
На зв'язку з Христом, що воскрес.
Він завжди в мережі. Незвичайні
Наші зустрічі стали мені.
Захотілося враз замовчати.
Тільки слухати-чути. Тільки Його.
Монологи мої...
Закрийте вуста!
Слух мій...
Еффата! На Слово Христа.
Слово, що серце від нього палає
Слово, що темні пелени скидає
З очей і з думок.
В розум світло впускає.
І з власного гробу мене воскрешає!..
Для зв'язку мені техніки
Зовсім не треба.
Тільки я і мій Бог. На землі
Це моя територія Неба.

Зоряна Подобінська:))

Автор: Маркіян Лехман

23 квітня 2020

Перегляди: 162

(З фенологічного щоденника)

Весною першими у садах зацвіли абрикоси, коли інші плодові дерева ще навіть не розпускалися. Вночі міг припекти морозець, але, виявляється, цьому тендітному цвіту байдуже до нього.

Слідом за абрикосами враз спалахнули біло-рожевими бутонами яблуні і груші, потім сливи. Зацвів і глід, який у нашому міському дворі між багатоповерховими будинками посадив сусід - дядько Левко. Він нагадує мені отого дядька Левка з «Лісової пісні» Лесі Українки, який знається на всьому живому.

Вишні трішечки припізнилися. Тепер намагаються надолужити своє. Недарма кажуть: «Квітень буяє цвітом». Тим він дарує радість, тепло, добрий настрій.

А яке диво побачити серед цвіту смугастого джмеля, невтомну бджілку. Стараються і для себе, і для нас, запилюють цвіт, щоб сад плодоносив, хоча самі цього не усвідомлюють. Спасибі їм, одвічним помічникам людини!

З кожним днем дерева цвітуть пишніше й пишніше. Ось-ось причепуриться калина, яка росте у бабусиному саду в селі. Одягнеться, мов наречена. Її мій тато посадив, коли ще парубком був.

Автор: Ігор Дах

20 квітня 2020

Перегляди: 235

Одізвіться, гей, трембіти!
У Міжгір'я їдуть діти.
З Маліжанської родини
На поезії фестини.
Ось і ватра вже палає,
Усмішка серця єднає.
Лине пісня від багаття
На весь світ про Закарпаття.
Про єдиную родину,
Милу, рідну Україну.
Де обнялись гори й доли
Від Карпат по Чорне море.
Наряджайтеся, Карпати,
Діти вийшли трембітати.
На Коваликовім полі
Знов засвічуються зорі.

Автор: Ігор Дах

20 квітня 2020

Перегляди: 188

Людмила вперше за свої студентські роки згодилася погуляти на вечірці у подружки і не поїхала до Одеси. Хоч і до міста всього якихось два десятки кілометрів, те з транспортом у ранковий час сутужно.

Вона рідко приїжджала у село до бабусі Насті, хоч і любила її ще з дитинства. Бувало, за літо так звикне до сільської просторої хати, до місцевих одноліток, до різнобарв'я лугів, що довго по приїзду у затишну міську квартиру приживалася до її замкнутого простору. П'ятий курс медичного інституту, за мірками сільських подруг, — це вже без п'яти хвилин лікар. Людмила на відмінно складала усі сесії. Бабуся Настя благала внучку проситися на роботу у сільську лікарню — з медперсоналом в якій завжди була складна ситуація: “Будеш і мені в поміч, і з житлом проблем не стане", — казала вона. Дівчина, на догоду старенькій, погоджувалася кивком голови і дзвінким переливам довірливого сміху.

... Цього ранку внучка схопилась ще до сходу сонця. На столі уже парувала яєчня і горнятко запашної кави із домашнім молочком.

— Бабуню, а ти проведеш мене через соняхи? — несміло запитала онука,— а то щось лячно...

Стежина ховалася у молоденьких соняшниках, які тільки-но почали зацвітати. На широких листках сріблилася прохолодна роса. Шериіаве листя, торкаючись легенького плаття, немов притримувало дівчину. З горизонту замріяно сходило сонце. Перші промінчики легенько цілували соняшникові голівки. У повітрі терпко пахло чи то воском, чи то цвітом. Над розквітлими соняхами кружляли заспані ранкові бджілки, які, мабуть, заночували тут, щоб першими назбирати солодкого нектару.