Для Єлизавети Зенченко та Яни Мельничук відвідини Національного театру імені Марії Заньковецької стали не лише знайомством із театральним мистецтвом, а й можливістю зазирнути за лаштунки акторської професії.
Після вистави «Маруся Чурай» дівчата поспілкувалися з акторами Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка — Іваном Бліндарем та Марією Стопник.
Головною темою розмови стала саме вистава «Маруся Чурай» — сценічне прочитання одного з найвідоміших творів Ліни Костенко. Говорили про те, як народжується театральний образ, якою є робота актора над роллю та що допомагає щоразу проживати історію героя перед глядачами по-новому.
Єлизавету та Яну цікавило, наскільки складно переносити на сцену твір, добре відомий українському читачеві, як актори знаходять власне відчуття персонажів та чи змінюється їхнє ставлення до героїв у процесі роботи над виставою. На поставлене запитання почули цікаві думки професійних акторів. А це-головне!
Окремо говорили про емоції. Адже «Маруся Чурай» — це не лише історія кохання. Це розповідь про вибір, зраду, внутрішню силу, людську гідність, відповідальність та Україну. Для актора важливо не просто вимовити написані слова, а знайти в них живу людину та передати її стан глядачеві.
Під час спілкування Іван Бліндар та Марія Стопник поділилися власним досвідом роботи в театрі та розповіли про те, що залишається невидимим для публіки: репетиції, пошук правильної інтонації, взаємодію з партнерами на сцені та внутрішню концентрацію перед виходом до глядацької зали.
Для юних журналісток така зустріч стала особливо цінною, адже дозволила побачити театр не лише з глядацького крісла. За кожною виставою стоять години роботи, сумніви, творчі пошуки та велика команда людей, які разом створюють історію, що потім оживає на сцені.
Розмова про «Марусю Чурай» стала також розмовою про сучасне звучання української класики. Історії, написані багато років тому, продовжують говорити з нами про речі, які залишаються важливими й сьогодні: любов, честь, свободу, відповідальність за власний вибір та силу українського слова.
Для Єлизавети Зенченко та Яни Мельничук ця театральна зустріч стала ще одним творчим досвідом — можливістю не просто побачити виставу, а поговорити безпосередньо з людьми, які створюють її на сцені.
І, можливо, саме такі розмови допомагають відчути театр найкраще: коли після фінальних оплесків історія не завершується, а продовжується вже у запитаннях, відповідях та враженнях.
Марися ТОМАШЕВСЬКА,
заступниця голови філії МАЛіЖ, м.Івано-Франківська.
(Спеціально для веб-ресурсу МАЛіЖ)
Коментарі