Презентація у Вільнюсі моєї першої книги «Настроєвої Хроніки Війни».
Загадковий, туристичний і неповторний Вільнюс прокинувся вранці зі звичною міською суєтою, яку ми чомусь не завжди помічаємо. За чотири роки проживання це місто стало для мене близьким і по-своєму рідним. Можливо, тому, що тут я відкрила нові грані себе, а може тому, що стріла нових друзів і шанувальників моєї творчості. А втім, справа ще й в тому, що саме тут були написані більшість акварельок, що постали в моїй прозовій збірці. Поспішаючи на презентацію, хотілося голосно вигукнути на весь світ: «Чуєте, у мене вийшла книжка!». Вона — немов новонароджене немовля. Моє пташеня.
Повторюю собі, що пташенята розлетяться світом, але неодмінно памʼятатимуть шлях до рідного дому. До України. І перелітність цих текстів, змащених болем та гіркотою війною неодмінно зміняться надією та світлим смутком, що супроводжує кожного й кожну, хто був вимушений втратити себе у цій битві і скластися до купи.
Аж ось, з плетива думок мене висмикують ошатні двері Українського центру. Щиро дякую координаторкам, які надали мені можливість зібрати гостей із різних куточків Литви, щоб розділити з ними цю невимовну радість, почути цікаві питання, а часом і неочікувані пропозиції (як наприклад перекласти збірку литовською мовою!)
Надзвичайно приємно, що з часу видання книги (близько двох років тому) вона вже встигла здійснити «книгомандри» 8 країнами, а її найнеочікуванішими читачками стали перші леді Литви та Австрії. Цікаво, що книга навіть потрапила у відеокліп. Завдяки збірці вдалося закрити благодійний збір для 114-ї бригади та 63-ї ОМБрі, а також подарувати видання з автографом письменниці Дарі Корній та корейському професору Доктору Чо. Тішуся й тим, що вихованка Малої академії наук України з роботою за цією збіркою здобула призові місця на міських та обласних конкурсах юних науковців.
Не можу не висловити слова вдячності художниці «Настроєвої Хроніки Війни» Євгенії. Вона створила яскраві, насичені ілюстрації для книжки й навіть записала відео, у якому поділилася зі слухачами досвідом роботи та заохотила до читання тих, хто ще не встиг ознайомитися зі збіркою.
Відверто скажу: день презентації став одним із найщасливіших у моєму житті. Напевно, для багатьох це був неочікуваний сюрприз. Мабуть, тому, що не кожного дня виходить у світ нова книга, а тим паче — у Литві, де місцеві жителі з особливою повагою та теплом ставляться до українців і допомагають усім, чим можуть.
У дружній атмосфері я декламувала свої твори, ділилася подробицями нових проєктів і радо відповідала на численні запитання присутніх.
Особливо тепло аудиторія сприйняла мої поетичні листівки та можливість погортати примірники збірки, яку я так образно й ніжно нарекла своїми «пташенятами».
Марина Болгова, одна з гостей, яка приїхала на захід аж із Каунаса, написала у відгуках:
«Дякую, що в такий турбулентний період життя є ти, твої тексти й твої обійми. Хай твоя творчість живе! Твої слова лікують душу».
Час презентації у цікавому й довірливому спілкуванні промайнув швидко, немов одна хвилина. Окрилена новими ідеями, я повертаюся додому. Адже сьогодні — а може, завтра — треба знову сідати за стіл і створювати нові твори. Ті образки, що вже вийшли у збірці, є справжніми пташенятами, і полетіли вони не у вирій, а до читача.
Буду безмежно щаслива і вдячна, якщо вони припали їм до серця і залишили помітний слід, спонукали до добра, якого нам усім бракує.
Репортаж підготувала Єлизавета Пукас, редакторка МАЛіЖ
Коментарі